Мне дороги твои просторы.
И пусть я, может, повторюсь,
Когда свое добавлю слово:
Люблю тебя, родная Русь!
Хоть ты уже не та, что прежде –
Немного взор твой потускнел,
Но все ж в нем теплится надежда
На лучший в будущем удел.
Встряхни седою головою
И полной грудью ты вздохни.
Нам предстоит вся жизнь с тобою.
Лишь ясны очи распахни,
Взгляни на небо: как глубока
Его таинственная высь.
К тебе близка и так далека,
Ты всей душою к ней стремись.
Насколько сердцем ты широка,
Настолько духом поднимись.
Молю, вернись, родная, к Богу,
С Ним к новой жизни возродись.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.